Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року Справа № 917/615/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого Самусенко С.С., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21 липня 2016 рокуу справі № 917/615/16 господарського суду Полтавської областіза позовомКомунального підприємства "Полтава-Сервіс" Полтавської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 19 481,05 грн.за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Комунальне підприємство "Полтава-Сервіс" Полтавської міської ради звернулося до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 346 від 05 травня 2016 року (т.1, а.с. 32,33) просив стягнути з відповідача 18 159,27 грн. заборгованості з орендної плати за періоди з лютого по липень 2013 року, жовтень 2013 року та з січня по квітень 2016 року, а також 1 321,78 грн. пені за період з 25 березня 2015 року по 12 квітня 2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань зі сплати орендної плати за укладеним між сторонами договором оренди торговельного місця № 4Р-НОМЕР_3 від 01 листопада 2011 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02 червня 2016 року (суддя: Тимошенко К.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства "Полтава-Сервіс" Полтавської міської ради 18 159,27 грн. основного боргу, 1 305,52 грн. пені та 1 376,85 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та доведеними, оскільки укладений між сторонами договір оренди торговельного місця № 4Р-НОМЕР_3 від 01 листопада 2011 року є чинним, недійсним в судовому порядку не визнавався, обставини користування відповідачем орендованим майном підтверджуються матеріалами справи та не заперечуються самим відповідачем, а факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати відповідно до умов договору за наведені позивачем періоди є доведеним.

Суд також дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення пені за порушення відповідачем виконання своїх грошового зобов'язань є обґрунтовані, однак, заявлена до стягнення сума пені завищена з огляду на невірне визначення періодів її нарахування, у зв'язку з чим суд здійснив перерахунок пені і задовольнив позовні вимоги частково.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 липня 2016 року (склад колегії суддів: Пелипенко Н.М. - головуючий, Івакіна В.О., Хачатрян В.С.) рішення господарського суду Полтавської області від 02 червня 2016 року залишено без змін.

Не погодившись із зазначеними рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 02 червня 2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 липня 2016 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради "Про організацію міського комунального ринка "Речовий" на земельній ділянці у кварталі, обмеженому вулицями Фрунзе, Чапаєва, Новий Базар, Шевченка" № 225 від 03 серпня 2011 року організовано міський комунальний ринок "Речовий". Організацію та забезпечення створення належних умов для провадження торговельної діяльності на ринку доручено комунальному підприємству "Полтава-Сервіс" Полтавської міської ради (позивач), якого зобов'язано забезпечити укладання за заявами підприємців договорів оренди торговельних місць відповідно до терміну дії договору на оренду земельної ділянки ринку.

16 серпня 2011 року комунальному підприємству "Полтава-Сервіс" Полтавської міської ради видано реєстраційне свідоцтво ринку № НОМЕР_1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням позачергової 14 сесії 6 скликання Полтавської міської ради від 27 вересня 2011 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку по АДРЕСА_1, та передано комунальному підприємству "Полтава-Сервіс" Полтавської міської ради в оренду земельну ділянку площею 1, 9470 га за зазначеною адресою.

28 вересня 2011 року між Полтавською міською радою та комунальним підприємством "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради укладено Договір оренди земельної ділянки для організації ринку "Речовий" за адресою: АДРЕСА_1, площею 1, 9470 га; кадастровий номер: НОМЕР_2.

01 листопада 2011 року між комунальним підприємством "Полтава-сервіс" Полтавської міської ради, як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як орендарем, укладено договір оренди № 4Р-НОМЕР_3 торговельного місця (далі за текстом - договір оренди), предметом якого є торговельне місце № НОМЕР_3 сектору 4 загальною площею 9 кв.м, що розташоване на території комунального ринку "Речовий" за адресою: АДРЕСА_1 (далі за текстом - об'єкт оренди) та надається орендодавцем (позивачем) у тимчасове платне користування орендарю (відповідачу) для провадження торговельної діяльності. (п. 1.1. договору оренди)

Пунктом 1.4. договору оренди передбачено, що орендар набуває права користування об'єктом оренди з дня підписання даного договору.

Відповідно до п. 3.2. договору оренди орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату.

За твердження позивача, відповідач в порушення умов договору оренди не сплатив орендну плату за періоди з лютого по липень 2013 року, жовтень 2013 року та з січня по квітень 2016 року, у зв'язку з чим, на думку позивача, у відповідача перед ним виникла заборгованість в розмірі 18 159,27 грн, стягнення якої, а також стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 283 ГК України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з п. 4.1., 4.2. договору оренди орендна плата за об'єкт оренди становить за місяць оренди 528,19 грн. (в т.ч. ПДВ) та вноситься до 25 числа місяця, що передує місяцю, за який проводиться оплата. Орендна плата підлягає сплаті незалежно від результатів провадження господарської діяльності орендаря.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач з 01 листопада 2011 року користується предметом оренди, що ним не заперечується. Однак, в порушення умов договору оренди відповідач за періоди з лютого по липень 2013 року, жовтень 2013 року та з січня по квітень 2016 року не сплатив орендну плату. Належні та допустимі докази внесення відповідачем орендної плати за зазначені періоди відсутні в матеріалах справи.

При цьому, як вірно встановлено судами, укладений між сторонами у справі договір оренди торговельного місця № 4Р-НОМЕР_3 від 01 листопада 2011 року є чинним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач послався на те, що зобов'язання за договором оренди торговельного місця № 4Р-НОМЕР_3 від 01 листопада 2011 року припинилися з 30 січня 2012 року у зв'язку з розірванням між комунальним підприємством "Полтава-Сервіс" та Полтавською міською радою договору оренди земельної ділянки від 28 вересня 2011 року.

Суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано відхилили такі твердження відповідача, оскільки, рішенням господарського суду Полтавської області від 08 липня 2013 року у справі № 917/777/13 в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до комунального підприємства "Полтава-Сервіс" про визнання припиненим договору оренди торгового місця № 4Р-НОМЕР_3 від 01 листопада 2011 року з підстав, зазначених вище, відмовлено повністю.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що договір оренди торгового місця № 4Р-НОМЕР_3 від 01 листопада 2011 року, укладений між сторонами у справі, на підставі якого заявлені позовні вимоги є дійсний, а заперечення відповідача необґрунтовані та не відповідають матеріалам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В п. 6.4. договору оренди сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати орендарем орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 1 (один) відсоток від суми заборгованості за кожен день такої несплати.

Врахувавши зазначені вище норми, умови договору оренди та обставини справи, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що відповідач за прострочення виконання грошового зобов'язання має нести відповідальність у вигляді сплати пені, у зв'язку з чим правильно визнали позовні вимоги в цій частині обґрунтованими. При цьому, судами встановлено, що заявлена позивачем до стягнення сума пені є завищеною та розрахована позивачем в порушення вимог ч. 5 ст. 254 ЦК України з невірним визначенням періодів її нарахування. З огляду на викладене, місцевий господарський суд здійснив перерахунок пені і правильно задовольнив позовні вимоги частково.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувані відповідачем рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті при повному з'ясуванні всіх обставин справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а твердження скаржника про порушення і неправильне їх застосування судами попередніх інстанцій не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 липня 2016 року зі справи № 917/615/16 залишити без змін.

Головуючий І.А. Плюшко

Судді С.С. Самусенко

О.В. Попікова